Духовные Скрепы (antin_yabluko) wrote,
Духовные Скрепы
antin_yabluko

Тєбє шо жалко? Або Лот та "власність"

Як відомо, у добрих і простих людей не складається з власністю.

Ну кумарить вона їх. Звичайно шо чужа. Своя, як у них з’являлась, то одразу розподілялась між всією зграєю по потрєбностям та споживалась. І, відповідно, кумарить не встигала. Не задумувались вони про те. Була ляшка з мамонта чи ягоди з корінцями і нема. Спожили й забули і видивляються що б ше спожить. Бо опять неожиданно голод підступив.

А у "власності" здорової людини завжди пам’ятати треба: це моє, а он те - не моє. Власність - це добровільна згода багатьох з таким порядком речей, з отим "моє" - "твоє". Добрі і прості люди таким собі голову не забивають. Взвяв і зїв. Нашо там ускладнення. Прощє нада буть. Добрєє.

Ментальність в них така - збирачів-добутчиків, а не власників. Їм вижить треба сьогодні і сєйчас, а не потом. Хоч це зїсти. А тут власність. Ще й чужа. Ще й якийсь мужик сіллю в попу пуляє і моркву не дає видобувати.

- Скотиняки, капіталісти, буржуї, - возмущаються добрі і прості люди. І додають: - Все шо є створили боги і предки. І передали нам - добрим і простим людям, як їх легітимним нащадкам. Бо тільки ми по їх заповітам і праведно живем. Бо тільки ми - добрі і прості і заслужили. А ти, падло таке, жадіна і просто перехопив. Ясна річ, шо за допомогою чорної магії, обману і всяких неправедних дій! Як же по-іншому?

Лунає постріл. Косолапі зойкають, йокають, падають, матюкаються, встають і біжать в дику природу і доісторичне буття - подалі від власників. А власники йдуть у майбутнє - подалі від збирачів всього, що погано лежить в дикій природі.

- Так жить ніззя. Не богоугодно. Грішно. – Ображаються збирачі-добутчики, вимокуючи сіль з поп. Та гуртом мріють про знищення капіталістів та експропріації спільної моркви собі і стаду. - Боженька отомстіт за нас! І будєт людям щастьє.

От візьмем, до прикладу, Біблію. Точніше - Старий Заповіт. Він корисний тим, що там весь життєвий шлях добрих і простих людей записано. Від первісного стада і аж до появи власності, власників і відносин між ним. І ставлення до цієї злої і складної справи з боку добрих і простих добутчиків.

Адама за шо з Золотої Доби примітивного комунізму вигнали? Який такий гріх він там міг согрішить? Голяка людина собі бігали по Раю і споживала те, шо Бог послав і в дикій природі росте. Шо за гріх? Ні вкрасти, ні перелюбу вчинити. А тут шось собі надумав і питаня став ставити: хто я, шо я, де я, чьо ти? Як так? Думав-думав і індивідуальність свою осознав. Став егоістом. Власником себе самого. Від зграї відділився. Якесь господарство завів. Шось там вирощував, майстрував. Створював.
Чи з початку господарство своє завів і створювати став, а вже потім індивідуальність усвідомив. Но воно точно пов’язано і відбуваються одночасно: поява власності і власна, а не общинна, свідомість.

- Жадіна і отступнік, - сказала примітивна людська організація, системи "община-стадо". Сказала і відторгла.

І став первісна людина грішним і нещасним. Став маятись проблемами, питаннями, екзестенціями, пошуками, своїм "я", психоаналізами, неврозами, своєю і чужою власністю, ще й граматикою, трясця. Чо в того більше, чо в мене менше... Де справедливість... Як жить краще? Як пишеться слово індивідуумумум.

От воно йому треба було? І стала людина жить не в зграї, а своїм розумом і на одинці з диким і не дуже світом. Втратив він рай. От толі дєло раньше. Все нічийне, все моє-наше. Їж, пий, спи, совокупляйся. Правда бува шо в ліс пішов ягід набрать чи там м’яса добуть, не вспів ... нічо не вспів - тіки нахилився, а якесь падло хиже тебе добува і їсть. Чи от хвороби. Чи неврожай корінців в лісі з ягодами. Чи долі в здобичі не вистачило і поїсти цей раз не вийшло. В большой сємьє, як то кажуть... Бувало і таке, хоч і в раю. Природа ж дика. Ще не ухожена. І від тієї дикості і неухоженості людина повністю залежна. Зате раньше, в примітивному комунізмі, жить було прощє, а значить лучше, і всі були болєє добрєє і вобщє. І даже щастя було одне на всіх і спільне – вижили сьогодні та й харашо людям од цього. А не вижили – то й не вижили.

Чи от наприклад праведник Лот. Все своє свідоме життя-буття він провів на стойбищах-кочів’ях, де випасав худобу і насолоджувався суровим, но життям. А на старості рішив переїхать до міста. Це шо? Це людина, варто зазначити, що добра і проста людина, яка несе в собі менталітет «збирача-добутчика», й ледь-ледь сприйнявша інститут "власності", новачок в цій справі, так от така людина потрапляє в світ власників. Зіштовхується з містом. Тобто, з власниками 82 левела, а може даже і вище. Геть інші умови навколишнього середовища. Природа вже не дика і проста, а незрозуміла. Неприйнятна для старіни Лота.

Но в місті йому подобалось жить. Якось безпечніше, спокійніше, комфортніше. Хліби і всякі каші получаються болєє лучше, чим на стойбищі і хащах. За баранів голова не болить. Старіну Лота ніхто не намагається з’їсти. Та безліч плюсів. В місті жить краще ніж в напів- чи просто дикій природі. А от міщани Лота кумарили. Кстаті, навпевне взаімно. Я тоже не люблю пояснювать людям, чого мені не варто ставить питання: тєбє шо жалко?

Власники - вони не добрі, тобто жадібні. Над своїм трусяться і в чуже не лізуть. І не прості - тобто про якісь правила поведінки талдичать та якимись абстрактними речами говорять. Філософствують чи ше шось таке. Чавкать забороняють. Чи от барана під вікнами в них не ріж, не плюйся, дорогу переходь у визначених місцях. Моркву на городі не збирай - бачите господар у того города є. Власник. Ну як таке стерпіти добрій і простій людині? Землю ж створив Бог, а не той господар... Тяжко було Лоту. Ще й чужа власність поруч. Вона ж маніт. Так і проситься взять і собрать собі в здобич. Одні спокуси. І ні одного праведника навкруги.

А ще родичів та друзів Лотових в місто не дуже пускали. А як ми знаєм, для довласників - гості це святе. Відмовити в гостинності - це найстрашніший з гріхів. Ну просто це принцип, що допомагав людям виживати в дикій природі. Найголовніший принцип. Стадний. Поділити їжу, захист, тепло з тим, хто поруч - це запорука виживання людської зграї. А от у власників таке не вітається. Місто цей гоп-фестиваль добра і простоти не замовляло. Власники вже вирішили питання «вижить». Вони зайняті над вирішенням питання «жить». До того ж жить харашо і лучше. Тому і злі.


Ну і пригощать чужих гостей за дарма і на халяву не любили. Воно зрозуміло, що в дикій природі нічого нема, но дуже треба і хочеться. Ну так це проблеми дикої природи, а не власників.

- Ну так ніззя, - засмучувався старіна Лот, - це ж наплєватєльство. Це ж богохульство. Це ж гості.
- Твої гості - ти і пригощай!

А потім Бог Содом спалив, а Гомору - втопив. Так ті назви перекладаються на нашу мову. Спалена і Втоплена. А Лот врятувався. Бо Боженька своїх не кидає. Бо Боженька за справедливість і добрих і простих людей!

І возрадувався добрий і простий людина. І пішов жить в печеру. Воно завжди так - як власники і власність зника, то людства повертається в печери. В Золоту Добу доісторичного комунізму. Там, до речі старіну Лота підпоїли доньки та совокупілісь. Не удовольствія раді, а продлєнія рода для. Бо зграя має вижити. І всякі дурнуваті вигадки власників: сім’я, дочка, батько, інцест – мають бути регресовані. Та всі умовності зі світу власників зайві в печерах і первісному ладі. Прощє нада бить. Правєднєє.



Tags: людознавство
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 6 comments