Духовные Скрепы (antin_yabluko) wrote,
Духовные Скрепы
antin_yabluko

Україна вагітна диктатором. Або як римляни царьків не любили

Україна вагітна диктатором...
Може буть, панове-товариші, може буть. Та думаю, викидень буде. Або пуповиною вдушиться. Чи олігофреном вродиться. Слюну буде ліберальну пускати для Заходу і громко авторитарно пукать на Схід. Іноді міняючи направленість пуків і шмарклів. Многовєкторність демонструватиме. Та захищатиме вітчизняного товаровиробника й священну землю предків від самих себе.

А як родиться, то зразу сконає. Не приживаються вони в нас. Чи то клімат не той, чи народ недоріс до них. Чорт його зна. Он і Хвьодрич не дасть збрехать. А на дрібних вождів й уваги ніхто не зверта. Не прийнято у нас таке. Шо по цей, шо по той берег Північної Атлантики. Світ давно переріс таке.

Переріс, пережив, перехрестився, сплюнув і далі пішов. Вождизм, сильні руки, диктатори, національні лідери, з неконтрольованою потребою піднімати з колін - то атавізм в 21 сторіччі. Мавпячий хвіст з минулого. Правда у нас ті хвости ще сторчать. Чи то з совка, чи то з православія. Но, Слава Ісусу Христу і Бандері, відпадають потроху.

***

А от диктаторів придумали римляни. От у них треба і питать, шо вони хтіли цим сказать і нашо вони те зробили. Но перед тим, в цій частині, трошки передісторії.

Або як римляни царьків не любили.

А діло було так.
Спочатку Римом правили рекси. Або царі (шо трошки не вірно, та менше з тим). Й перші шість царів були хороші. Добропорядні, чесні, корисні, правильні. Їх з радістю призивали на царство, а вони пам’ятали, що їх запросили до себе люди. Рим рекса "наймав", а не вспадковувався ним.

От Ромул (той шо перший) - межу міста і Цивілізації провів. Заповів виконувать правила та з повагою ставитись до особистого і громадського простору ближніх. Пам’ятаєте як він брата вбив? Шо б те падло нігіліста з себе не корчило і через межу міста туди сюди не стрибало. Неможна так в Місті себе вести! Безкарно і проти правил тільки курям в Римі можна бігать. І то тільки до бульйону. От і засновник Цивілізації, для переконливості і як наочний приклад прийдешнім поколінням, садонув чимось дуже-дуже давньоримським брату межі очі. Той зустрічі з Цивілізацією не сприйняв, розстроївся і помер. Зато скакать через межі туди-сюди перестав. Так у них скінчились нігілсти і хитродєлані. Всі Римляни на тій байці росли, змалку привчались до принципів, а ще правила виконувати й через межу не стрибати. І цінувати суспільний лад, який в тих межах, правилах і принципах існував. Людська громада завжди з меж, правил і принципів будується. Камінням чи асфальтом потім оброста.

Потім Нума Сновидець був. Сни корисні бачив, «пророчі», інноваційні – того й «Сновидець». І з Зевесами чи якимсь другими божками балакав, як з рідними кумом. От і набалакав від богів сприяння в досягненні Римом могутності і домінування над відомим Світом. Боги сказали: іди і зроби. Римляни пішли і задомінували в Середземномор’ї. Аж до наших днів підоміновують трошки. А ще до законотворчості привчив - до створення протоколів поведінки.

Інші царі теж не відставали і про народ думали добре. Сусідні пагорби позахоплювали, Магну Клоаку збудували - каналізацію таку давньоромейську, шоб болото на Форумі висушить, шоб було де Майдан Римський розташувати і населення римських пагорбів зєднати в Риму. Шоб було громаді як між собою балакать. Комунікація. Вона досі працює. І клоака і комунікація. А ще межі міста і громадські будівлі з каміння робить почали. Так і жили ромеї з царями. Від колективу не відривались. Однією громадою.

А сьомий - Луцій Тарквіній Гордий - виявився гордим і останнім. Слово таке ... 5 букв, синонім до фамілії путіна, на "х" починається і на янукович закінчується. Авторитаризм, привласнення громадського майна, репресії, вибіркове застосування правосуддя, адмін ресурс і втручання в роботу виборних колегій. Ну він ж Гордий. Правила не для нього. І виявилось, що воно якось повязано: «гордий» і «останній». Такий термін майже науковий ще є ... коли "всі тридвараси - лишь я Д`Артаньян"... лічна охуєвшесть, в общєм. Відірвався від колективу і лічно охуєл, творячи наругу від громадою. За це і вигнали. А слово «рекс» – стало в Римі матюком дуже образливим. Бува образять когось рексом, а людина помре. Від моральних мук і гладіуса в горлянці.

Авторитарна, неконтрольована влада - вона пьянить, і людина, від безкарності і вседозволеності, поступово лічно охуєва в край. Берегів не відчува. Заводить посіпак і тиранію, розвива в себе параною. А громада перетворюється на народонаселення. Всім все стає по цимбалах, лишень тільки б контролюючі органи не помітили. І в часи, коли справжні власники прикидуються фікусом, хтось стає хазяйствєнніком. Сильной рукой. І народним добром банкує на свій власний розсуд і несмак. Авторитарність – це іноді й добре, й ефективно, як армія треба, но хуйово закінчується, як казали давні ромеї. Рано чи пізно уродець вродиться на троні і пиздець Місту.

От і в Римі, під дією випаровувань особистої охуєвшесті, безкарності і вседозволеності, синок Луція Тарквінія згвалтував допропорядну Лукрецію, а сам Тарквіній зробив вигляд: узбагойтєсь і астанавітєсь - не всьо так однозанчно, єсть вєдь і плюси, лєгєтімная власть. Люд слухать і шукать плюси в цьому беспрєдєлі не став, бо, як ми знаємо з власного досвіду, дітей бити, а добропорядних єбати - не можна. У всього є своя межа терпимості і лігітьомності. Майдан (якраз болото на Форумі висушили і ромеям було де майданить) - царька геть – братскіє тирани ввєді войска - і битва біля озера Регіл.


Римляни себе відстояли, но осадок лишився. І з тих пір в Римі царьків і авторитарне неподобство не заводили. Іноді ріжучі горлянки тим, хто владу рексів повернути захтів. Закон навіть такий прийняли: без суда ножичком по горлу і в каламутні води Тибру. Бо неможна в Римі через межі стрибать і царів заводить. Законники жеж. Аж 500 год не можна було. До Юіля Цезара, який колгосп «Рим» привласнив і якого таки прирізали за це. Правда, вже було пізно. На той момент Рим, з принципів і громадян, помер. Лише зміг дотягнутись до свого кривдника з могили. Перерізались й пересварились державники та скінчились республіканці. І почався Рим Імперський. Привласнений. З "справи" перетворившись у "річ". А спільні речі в умовах сильних і енергічних лідерів завжди знаходять власники. Кооператив «Озеро». Чи УкрГазНафтоСпиртЗерноБлядіВидобування. Чи колгосп "Україна". Он і з Республікою "Рим" так стало.

«Республіка» - це теж вони вигадали. Рес публіка – «спільна справа» або «спільна річ» перекладається. А як кажуть наші видатні фінансити й бізнесмени, а ще, зовсім випадко та в минулому, комсомольські ватажки: «нєт нічєго общєго, что нєльзя сдєлать маім!».

Цезар зробив Рим своїм. І заповів свій статок прєємніку - Октавіану! Разом з тим самим Римом. Республіканці ще трохи побарахтались і всьо: Аве Цезар! Аве я!

Но то інша історія. В кінці якої Рим стає лічним дєлом Імператорів, самим римлянам в основному похєр на той Рим, а варвари ділять здобич в стінах Міста.

Римляни, ті шо громадяни і діячі, республіканці, про узурпацію все знали і розуміли. І сильних рук володарів - боялись. Тому їх собі й не заводили. Ну поки громадяни не скінчились і народ святковими стройними колонами не пішов таки в сильні руки ефективних менеджерів.

Далі буде про тих самих диктаторів і нафуя вони були нужні.






На спецільній картинці для привернення уваги, група республікансько налаштованих сенаторів ріже узурпатора Юлія Цезара, шо ту суку. Бо не прийнято в них автократію розводить. Принципи такі. А принципи – республіканське все.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments